Гєна

Гєна
Діло було взимку 18-го, межи святами. Мені випало відпочивати у шпиталі швидкої допомоги на Миколайчука. Попереднього листопада трафив мене інфаркт, але забув повідомити, ким він є. Курильщик із більш ніж 40-річним стажем, тому й важке дихання списав на нікотин. Дальше гірше: дихати ставало зовсім ніяк, ходити теж. Оскільки жив сам і не хтів напружувати дітей своїми особистими проблемами, нікому про жодне не сказав. Гадав: перетерплю, не вперше, само, мовляв, розсмокчеться. Не розсмокталося. Після того як ноги спухли, наче колоди, шлях уже стелився до швидкої – а там і на Миколайчука.


Що сказати про шпиталь? Уявіть щось середнє між радянською казармою, тюремним казематом і божевільнею з фільму «Амадеус». Але це на погляд цілком здорової людини, що звикла до затишних побутових умов. «Хорий» — отак нас там окликав персонал – мав цілком інші думки та враження, перетравлюючи прозаїчні формулювання діагнозу «фракція викиду – 20 відсотків», «КС», «ІХС», «гостра двостороння пневмонія» і ще з півдюжини всілякого різного. Говорячи просто й коротко (як у недавньому популярному анекдоті) «вам – п*зда». Тих побутових шпитальних умов хорий узагалі не побачив, бо міркував уже про щось вічне.


У бадьорій 11-ій палаті знаходилося вже 6 старих жмурів-інфарктників, я виявився сьомим, наймолодшим, а найстаршому було за дев’яносто (йому було краще за інших, бо перебував у паралельній реальності безперервно, з чого й тішився).


В перервах між крапельницями, заштриками, кардіограмами, узі, рентгенами, здачами органічних рідин, вимірами тисків і пульсів – вільного часу на культурну програму геть не лишалося. На щастя, бо сумні думки потроху розвіялися через відсутність відповідного меланхолійно-елегійного настрою. Що здатні витворити з повітрям у герметично зачиненому приміщенні семеро напівживих хлопів – тема для окремих цікавих досліджень і уявлень. Але мене й це не обходило, бо я вже звик за попередні 2 місяці майже не дихати.


Зате вид із вікон з висоти 6-го поверху був навіжено прекрасним, особливо вночі, якщо несила спати. Старе цісарсько-королівське місто Лемберг збудовано просто на балтійсько-чорноморському вододілі. Говорячи з-хлопська: у краплини води, впади вона з неба, є два рівно ймовірних шляхи: до Балтики – чи до Понту Евксинського. Наші апартаменти були з північного боку цього вододілу. Ми мали нагоду чудуватися з громаддя Високого Замку й Кайзервальду, які смугою суцільної темряви відгороджували зоряне небо від лабіринту вулиць заліхтареного міста. Перебуваючи в осередді того лабіринту, годі уявляти себе на небесах.


Гєна з’явився в 11-й палаті за пару днів після мене – одного зі старушків винесли геть і місце звільнилося.

Це був повнокровний череватий курдупель із лискучою лисою головою. (Потім з’ясувалося, що старший за мене на пару років і на один інфаркт багатший.)


(Гєна – не його справжнє ім’я, бо, сподіваюсь, він іще живий і має повне право на приватність.)


Гєна втік із рідного Донецька в 14-му році. Казав, що до втечі був удома бізнесменом, а його кубіта тримала салон краси. Його трійко синів осіли по різних містах Галичини, Буковини й Закарпаття.


В розмовах Гєна багатослівний, говорить швидко, справляє враження людини недурної, з певним замахом на культуру (в доброму сенсі). Дуже нарікає на Ахметова: «сука Ренат» — через кожне друге речення, мовляв, це він у всьому винен, бо життя було забезпечене, а цей харциз усе під себе підім’яв. Після Ахметова – на другому місці серед негідників – кийовські бариги-владоможці, вони бо винні, що війна розпочалася, а розпочавши війну та барижна влада не спромоглася перемогти й війну завершити (або програти й здатися – докінчив я його думку не вголос). Відтак із провини інших Гєна став вигнанцем і поневіряється теренами Західної України. Це все я виніс із монологів Гєни, що він їх проказував злегка очманівшій аудиторії інфарктників. Старі жмури в діалогах участі не брали, мовчки розглядаючи Гєну десь на рівні його округлого живота. Сам Гєна сприймав мовчанку аудиторії за мовчазну згоду з його політичною програмою й часом розпалювався ще дужче.


Ясна річ, Гєні дуже подобався атракційний син гір Саакашвілі (якого тоді якраз за щось судили). Гєна міг годинами слухати на своєму ноутбуку палкі грузинські промови, що перемежалися не менш палкими виступами грузинського адвоката. Потім приходила чергова сестра, вимикала ноутбук і встромляла Гені голку від крапельниці, чим робила Гєну тимчасово недієздатним і сумирним.


Зазвичай Гєна був страшенно незадоволений харчуванням шпитальним: ані марципанів, ані гарнірів, ані насичених білків. Але серед нас був цинік Микола (2 інфаркти, 4 ходки до шпиталю). Він спитав, яких наїдків ще хоче Гєна на 12 гривень денного раціону. На це в інсургента забракло заперечень. Не будучи циніком (але будучи в’їдливою холерою) я теж спитав: Гєно, ти не забув, що цей шпиталь не бере з тебе платні за лікування? Гєна замовчав надовго, мабуть, ображений.


Безсонної січневої ночі я почув мобільну розмову Гєни з братом, що залишився у Донецьку. «Ну как ти нє понімаєш! – гаряче шепотів Гєна – оні принялі закон: тєпєрь ето нє АТО, тєпєрь ето воєнниє дєйствія! А ми – бєженци! Ми тєпєрь можем просіть політічєского убєжіща! В Амєрікє! В Європє! Вєздє! Ти что, дурак?» В слухавці щось зарохкало й зв’язок урвався. Майбутній європейський репатріант ще довго важко дихав, зітхав і перевертався з боку на бік у вбогому шпитальному ліжку…


Час проминул не хутко, але все закінчується. Одного ранку виснажений неголений суб’єкт у черевиках на босу ногу полишав затишні стіни майже рідного шпиталю, конвойований двома молодими жінками серйозного вигляду. Сяяло сонце, була відлига. На ганку стояв Гєна, накинувши пальто на плечі, й тривожно озирався, затягуючись цигаркою. Ми попрощалися. В очах у нього стояв сум, непозбувна бентега, заклопотаність власним майбутнім – іще щось, для чого не вистачає звичайних слів. Галичанин потопав до автівки. Донеччанин залишився сам на сам із цигаркою й думками про широкий світ політичних притулків…


Оце й усе.



Джерело статті: “https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/33279.phtml” Об этом сообщает total-news.in.ua со ссылкой на СМИ.

ТОП новости

Вход

Меню пользователя